Чи ви бачили, як небо відображається у воді, безмежно нерухомій, що здається, ніби хмари звідусіль?
Чи ви бачили, як чорний лелека облітає озеро, піднімаючись колами у висоту?
Чи ви бачили на стежках, по котрих ходили ще вчора звечора, ранкові сліди диких кабанів?
Чи розлякували ніжнооких олениць, що приходять на водопій до гірських річок?
Чи годували знавіснілих рибок, що, незважаючи на свою мализну, кидаються на все, що рухається?
Так? Тоді ви знаєте, де це благословенне місце, де гори сходяться озерною водою, чистою, як сльоза, і холодною в глибині, як серце, що не знає любові.
Понад берегами озера збираються спраглі за новими враженнями. Вони приходять сюди, щоб послухати легенд, подивитися на водяне люстро, спостерігати за малими, але хижими рибами, фотографуватися на тлі залізнодеревних фігур і милуватися Озерною, що височить над Синевиром.

ПЕРШОВІДКРИВАЧІ
Ми їхали п'ятнадцять годин поїздом до Воловця, потім ще дві години автобусом до самої Синевирської галявини через Гукливе, Подобовець, Ізки, Келечин, Сойми, Міжгір'я, перетнули перевал, спостерігали, як димлять ранкові гори, петляли гірськими дорогами, куштували Келечинську воду, яка є залізно-мінеральна і газована (з чого нам було вельми дивно), споглядали задощені вулиці в придорожніх містечках, і все для того, щоб дістатися до озера і поринути у Синевирську воду, звідати, що знаходиться на дні, дивитися на гірське сонце крізь товщу води, розлякувати місцевих раків і форелей, і зустрічати прохолодне сонце над Озерною.
Люди, що приходять вперше на береги Озера, дивуються з його чистоти. Так само дайвери, що виходять на берег і бачать воду, в котру їм ще не доводилося занурюватися, не можуть втриматися від того, щоб перевірити, що то є там під тією водою.
Не встигши розпакувати речей, п'ятеро мужніх чоловіків, кращих із кращих у клубі, про котрих ходитимуть численні оповіді серед їх оточення, котрі є славними на весь Київ та Київську область, одягли спорядження, і хоч накрапав дощ, і вітер дув прикро, і брижі йшли по воді, і туристи куталися в теплий одяг, увійшли у воду - ці першовідкривачі Синевирської води, чиї фото висітимуть на стінах клубу, і за чиїми автографами полюватимуть ніжні дівчатка.

ПРИСМЕРК СМЕРЕК
Під поверхнею світло і тепло, і сонячні промені віялом лежать на підводних галявинах. Раки, що вимальовують хвостами химерні кола в намулі, виставляють клешні і намагаються вщипнути - дивні і смішні - хочуть вхопити те, що більше них у сотні разі, - ми дивувалися собі з них, а потім визбирували їх з тих підводних пасовисьок.
А вглибині повалені дерева обростають водорослями і здається, що, навіть під водою, вони випускають пагони з молодим листям. Однак - це всього лиш мариво, і ці могутні колись велетні тепер лише сховок для мальків та майданчик для раків, що скачуть вглиб сторч клешнями.
Є кілька сакральних місць, де прадавні дерева ніби виростають з дна озера, вони могли б рости на цьому місці, коли озера ще не було, і могли шуміти їх гілки під гірським вітром, і птахи могли будувати на них свої гнізда і співати ранкових пісень. Зараз вони мовчазно завмерли в глибині десяти метрів, і тільки риби і дайвери торкаються до їх крон, вкритих павутинням намулу.


ДОРОГИ, ЯКИМИ ГУЛЯЮТЬ ТЕЩІ
Окрім тих, хто відкривали води Синевиру, були в групі деструктивні особи, котрим захотілося не тільки звідати глибину, але й пізнати височінь, і вони наступного дня зранку вибралися у похід на Озерну.
Таких любителів лазання по горах було шестеро: Мишко (що є природженим горянином), Оля та Андрій, Володя, Сергій і моя скромна особа.
Озерна має досить таки крутий схил з боку озера, в чому ми неодноразово переконувалися, тому, коли ми видерлись на чубчик і поглянули вниз на красу улоговини та на її схил, нам захотілося обійти це все і спуститися по більш демократичній поверхні.
Тубільці називають ці дороги, що ведуть вниз, тещиними стежками. І мушу вам сказати, що таки про тещ тут добре дбають, бо щоб ходити такими дорогами, треба мати кінське здоров'я і добрячу витривалість. Спускатися було легко і приємно, ми йшли через ліс, і хоча на полонинах припікало сонечко, нам було комфортно, ми милувалися кущами афенів, передчуваючи, як можна буде пастися у цих районах в серпні, коли ягоди достигнуть, переходили річку по каменях, вмивалися холодною водою. Так непомітно зайшли в такі місця, які видавалися нам зовсім незнайомими, і що вже зовсім не надихало, що гори мали цілком інші обриси, і ми не могли навіть вгадати, в котрий керунок рухатися. Мишко ще раз довів свій природжений талант поводиря, і гасав туди-сюди шукати дорогу назад, вибігав на маленькі чубчики, вилазив на дерева, і розпитував місцевих мешканців.
Надвечір, коли ми вже всі були потомлені, і хотіли добрести вже куди-небудь в яке-небудь цивілізоване місце, Бог нарешті відкрив нам очі і ми побачили куди потрібно чалапати. А потім нам ще трапився місцевий хлопчик, котрий за певну плату згодився показати нам дорогу вниз - гарно виховані ці маленькі гуцули!
У таборі, на знак нашого визволення із полону звабливих вершин, влаштували ритуальне жертвопринесення, і ми розповідали про свої пригоди, не згадуючи про моменти виснаження та зневіри, бо хто б то хотів псувати таке вселенське свято.

СУМИРНІ ДИКІ КОНІ
А ще є там коники. Народжені дикими, вільними і свавільними, вони потрапили до рук людей, щоб слугувати забавками для міських мешканців, що приїжджають милуватися Синевирською природою. Їх хода стала розміреною, а рухи повільними і стриманими, і вони покірно дають себе гладити і тягати за гриву, і тим, хто сидить в сідлі і гадка не приходить, які їм сняться сни, і як вони стають дикими і дужими, і вільними від набридлого сідла, і жодна рука на світі не може мати над ними владу, і жоден окрик не може їх спинити, і живуть вони у буйних гірських травах, і вбивають вовків міцними копитами, оберігаючи своїх малят, і насторожено потягують носом дим із людських осель... І все це тільки сни. Насправді ж є дорога навколо озера, і дорога нагору, обидві викарбовані в мозку, і копита звикло оминають звичні камені, щоб туристи тішилися і верещали з радості від верхової їзди.

Початок початків
Подорож по "диких" Горганах
Світязь - територія шалених дайверів
Свідки минулих літ
Напишіть листа